Давайте і дасться вам (Лук. 6:38; Дії 20:35)
Один із друзів ігумена Макарія подарував йому велику китицю винограду. Поглянувши на блискучі плоди, ігумен згадав одного зі своїх монахів, який був дуже ослаблений. Він заніс йому виноград і сказав: "Підкріпися цими ягодами! Вони будуть корисними для тебе".
А монах, у свою чергу, згадав бідну хвору жінку, яка жила недалеко від монастиря. "Як корисний був би для неї цей виноград", - подумав він і негайно заніс його для неї. Жінка довго любувалася прозорими плодами, а відтак сказала своєму малому синові: "Подивись, які прекрасні плоди! Але вони занадто гарні для мене. Тільки якась дуже добра людина гідна їх. Ось хоч би наш милий ігумен Макарій, котрий живиться тільки овочами. Віднеси йому цей виноград".
І ось виноградна китиця вернулася знову до того, хто перший приніс її в жертву для іншого. Але кожному, хто її отримував, вона приносила хвилини радості й це була радість даючого й приймаючого. Той, хто отримував, підбадьорювався думкою, що він не забутий, що хтось його пам'ятає й любить.
А той, хто давав, був щасливий при думці, що він може викликати радість в іншому тим добром, яке йому самому було дане.
А що ви думаєте, що зветеся Божими дітьми? Чи дбаєте ви про те, щоб зробити добро іншим, які його так потребують?
Про лагідність (І Кор. 10:1)
Одна бідна й самітна, але в той сам час розпусна й озлоблена дівчина, була дуже хворою. Друга ж віруюча дівчина, колишня її товаришка, відвідала її й, побачивши, що в кімнаті бруд і непорядок, взялася за порядкування. Вона все помила, почистила, поправила постіль, наварила для хворої їсти й, нарешті, збираючись піти, запитала хвору, чи не захотіла б вона, щоб помолитися за неї? Але та грубо відповіла: "Іди собі звідси зі своєю молитвою й не надокучай мені!"
Те саме повторилося й на другий і на третій день. Але віруюча мала багато лагідності до нещасної й продовжувала приходити й опікуватися нею, аж поки та видужала. Зробивши останній раз порядок у кімнаті, поправила білизну, послужлива християнка підійшла до своєї колишньої, але впалої подруги й сказала:
- Отже, мила моя, ти вже цілком здорова й немає потреби, щоб я довше тобі надокучала. Завтра я вже не прийду. Дозволь же мені хоч поцілувати тебе наостанок!
Нещасна давно вже страждала від докорів сумління за свої грубі відношення до своєї добродійниці, але ці слова остаточно зворушили черстве серце впалої. Вона кинулася на шию своєї доброї подруги й гірко заплакала. Облегшивши слізьми своє серце, дівчина просила про прощення й гаряче дякувала за служіння їй у тяжкі дні хвороби. І, насамкінець, виявила бажання стати також на Божу дорогу. Обидві стали на коліна: одна в сльозах покаяння, а друга в сльозах радості, дякуючи Господеві за спасіння її товаришки.
Так, Христова лагідність і порозуміння, а при тому добродійна любов - це найпростіша дорога навіть до найбільше озлобленого серця.
Не приміряй образи (І Петра 3:9)
Один чоловік почав публічно ображати старця:
- Ти безбожник! Ти п’яниця! Мало не злодій!
У відповідь на це старець лише посміхнувся.
Багатий юнак, котрий спостерігав за цією сценою, запитав у старця:
- Як же ти можеш терпіти такі образи? Невже не можеш йому тим самим відповісти?
- Ходімо зі мною.
Юнак пішов за ним у запилену комору. Старець запалив скіпку і почав ритися в скрині, в якій знайшов зовсім дірявий халат. Кинув його юнакові й сказав:
- Приміряй, це тобі личить.
Юнак зловив халат, оглянув його й обурився:
- Навіщо мені ці брудні обноски? Я, начебто, пристойно вдягнений, а ось ти, напевно, з’їхав з глузду! - І кинув халат назад.
- Ось бачиш, - сказав старець, - ти не захотів приміряти лахміття. Точно так само і я не став приміряти ті брудні слова, які мені жбурнув той чоловік.
Не варто ображатися на образи й відповідати тим самим - це те саме, що й приміряти лахміття, яке нам жбурляють.
Мій гриб! Мій! (Приповісті 19:1-3)
Дідусь із онуком пішли до лісу за грибами. Дід – грибник досвідчений, знає лісові секрети. Ходить він добре, а от нагинається важко - спина може не розігнутися, якщо різко нахилитися.
Онук же юркий. Помітить, куди дідусь попрямував, - і тут. Поки дідусь уклін грибку зробить, онук уже кричить з-під куща:
- Мій гриб! Я знайшов!
Промовчить дідусь і знову вирушає на пошуки. Тільки побачить здобич, онук знову:
- Мій гриб!
Так і повернулися додому. Внучок показує мамі повний кошик. Та радіє, який у неї грибник чудовий. А дідусь з порожнім кошиком зітхає:
- Так… Роки… Старуватий став, старуватий…
Але, може, справа зовсім не в роках, та й не у грибах? І що краще - порожній кошик чи порожня душа?
Добром за зло (Буття 50:20; І Сам. 24:18)
Існує польський вірш невідомого поета під назвою "Горщик з попелом". У ньому оповідається, як одному чоловікові Бог послав несподіваний скарб і він його сховав у горщик та присипав попелом. Скоро ж після того він раптово помер і нікому про скарб нічого не сказав. Так той горщик із попелом, як непотрібна річ, довго стояв у сінях.
Аж раз до хати зайшов бідний голодний жебрак і просив хоч трішки якоїсь страви. А господиня на сміх сказала: "Та візьміть собі, діду, горщика, що там у сінях стоїть".
Дід покірно подякував, взяв горщика та й пішов. Але він відразу відчув, що той горщик чомусь затяжкий, сам попіл не мав би бути таким тяжким. Жебрак сягнув туди рукою, аж там червінці, цебто золоті монети. Він вернувся назад до тієї хати й сказав жінці: "За вашу зневагу я не хочу платити вам злом. Ви думали, що у вашім горшку тільки попіл, а там скарб ваш лежить".
З великим соромом взяла господиня назад свого горшка з попелом, старця щиро перепросила й належно винагородила й відтоді кожен жебрак мав у неї і привіт, і обід.
Таким чином добре серце жебрака вплинуло добре на пусте серце жінки. Бо добро завжди зроджує добро. Не даймо й ми спокусити себе на зло, а робімо добро й не гідним його.