І він помер… (Ів. 11, 25-26)
У Лондоні жив купець, який не вірив у божественне походження Біблії, ніколи не читав Слова Божого і не слухав проповідей.
Якось одній із його племінниць вдалося все-таки умовити його послухати одну проповідь. Цього дня проповідник читав із п’ятого розділу Буття, в якому вісім разів зустрічаються слова: "І він помер". Сама племінниця була розчарована.
- Чому Бог припустив, - думала вона, - що саме сьогодні проповідник обрав такий монотонний текст про родовід?
Дорогою додому дядько не промовив жодного слова. З кожним кроком у його вухах звучали слова: "І він помер".
Увечері в кімнаті з кожним ударом настінного годинника у його вухах звучало: "І він помер". Наступного ранку, сидячи за письмовим столом, він знову чув лише ці слова: "І він помер". Він не міг сконцентрувати свої думки й навіть у простих підрахунках став робити грубі помилки.
- Ні, - вигукнув він, - я мушу сам ще раз прочитати цей розділ!
Він розкрив роками нечитану Біблію і прочитав розділ з наполегливо повторюваними словами "І він помер", що нагадували йому так наполегливо про неминучість смерті.
Бог ужив ці слова, щоб розбудити його совість, що давно заснула.
- Зараз я ще серед тих, що живуть, - думав купець, - але й про мене колись теж буде сказано: "І він помер". А що потім?
Усвідомлюючи згубний стан своєї душі, він не знайшов спокою, поки не пізнав Ісуса Христа як свого Спасителя, який сказав: "Я - воскресіння і життя; віруючий у Мене, якщо й помре, оживе" (Ів. 11, 25-26).