Телевізор - злодій часу
Ще кілька десятиліть тому, коли не було телебачення, люди похилого віку майже весь вільний час присвячували молитві за своїх дітей та онуків. З появою телебачення неначе хтось увійшов у їхнє приватне життя і став центром їхньої уваги. Телебачення вкрало у них дорогоцінний час їхньої старості, який вони могли присвятити молитві за спасіння своєї душі і спасіння своїх дітей та онуків. Через телевізор вони втратили цей великий шанс!
Згадую свою бабусю, в якої троє близьких родичів понад 100 років тому виїхали до Америки, в Чикаго. Бабуся особливо про них трьох щодня згадувала у своїх молитвах. Вона ніколи не дивилася телевізор. Казала, що це злодій часу. Весь вільний час вона використовувала на молитву.
Також згадую розмову з іншою жінкою, 80-літньою бабусею. Я запитав її: «Чи ви молитеся вдома за своїх дітей?». Вона кивнула і сказала: «Так, і за своїх онуків. Я мала вісім дітей. Коли вони підростали, я мусила з раннього ранку аж до пізнього вечора працювати і дбати про них, про те, щоб їх прогодувати, бо я була вдовою. У той час я молилася при роботі і приносила Богу всі хрести і турботи. Я з нетерпінням чекала одного: дожити до старості, і щоб ніхто вже не заважав мені якнайбільше молитися до Бога». Я запитав: «А як довго ви тепер молитеся?». Вона посміхнулася і сказала: «Я постійно молюся. Я щаслива, що тепер можу весь час присвячувати Богові і молитві». Я запитав: «А Ви маєте телевізор?». Вона відповіла: «Дочка принесла його мені, але я його навіть ніколи не включала. Я молюсь до пізньої ночі, говорю з Богом, а коли вночі прокинуся, також з Ним говорю, передусім про своїх дітей та онуків, і прошу, щоб Бог охороняв їх від небезпек світу і щоб дух брехні не звів їх до вічної погибелі».
І сьогодні Бог шукає людей, які би випрошували благословення і Божу допомогу в цій надзвичайно важкій боротьбі.
+ Ілля