Про розумне використання часу (Еф. 5:15-16)
Жнива були в повному розпалі. Два господарі встали вранці й побачили, що збирається на дощ. В обох був до кошення ячмінь. Один із них взяв косу та швидше пішов у поле, щоб якнайбільше викосити, поки почне йти дощ, і тому не хотів гаяти часу на клепання коси.
Другий господар, подумавши щось, став пильно клепати косу. Поля, що вони косили, були через межу, і другий господар бачив, що його сусід викосив чималий шмат ячменю, поки він узявся до роботи. Однак, поки почав іти дощ, то чоловік із поклепаною косою викосив своє, а сусід, що не хотів тратити часу на клепання коси, лишив недокошене. Тоді він побачив свою помилку. Бо тупа коса не тільки повільніше косить, але нею ще й багато тяжче косити.
Так воно є й духовно. Треба використовувати час, але треба й себе поклепати та погострити. Молитва та читання Слова Божого є тим нагострюванням, тоді й духовна праця скорше йде, виходить краще зроблена і з меншим зусиллям.
Гріх забирає сон (Чис. 5:7; І Ів. 1:9)
В одному місті американського штату Оклахома жили небагаті чоловік та жінка на прізвище Дрос. Вони мали крамницю з дрібними речами. І ось одного разу подружжя отримало листа, а в ньому 32 долари з запискою: "Дорога пані Дрос! Будь ласка, прийміть ці гроші так, як ніби я купив за них щось у вашій крамниці. Я дуже жалію і прошу вас пробачити мені. Бо я на цю суму вкрав у вас кілька речей. Але повірте мені, що через це я провів багато безсонних ночей".
На жаль, записка не мала підпису і хто був тим злодієм, Дроси ніколи не дізналися. Але й це вже було дуже добре, що людина послухалася свого сумління, визнала свій гріх і повернула крадене.
Ще краще роблять щиро навернені люди. Бони не тільки визнають свій гріх і каються з нього, але й роблять це не потайки, а у Святій Сповіді.
Про взаємовідносини (Суд. 1:6-7; Пр. 17:3; Єр. 50:29)
Є байка про те, як одного разу лев зловив мишу й хотів її роздавити. Але мишка почала благати лева, щоб він її відпустив, обіцяючи за те відплатити йому добром. Левові стало смішно, але він відпустив мишку.
Через якийсь час лев попався в тенета, заплутався в них і був би загинув, але мишка почула ревіння лева й прибігла йому на поміч. Вона перегризла мотуза й звільнила лева.
Нехай ніхто не думає, що він ніколи не потребуватиме допомоги інших, а особливо "малих світу цього". Господь так створив нас, що ми всі потребуємо один одного. Тому відносьтесь до всіх так, як ви хотіли б, щоб усі до вас ставилися, бо ніхто не знає, що його спіткає. Тому, створюйте найкращі взаємовідносини.
Про взаємослужіння (Рим, 12:5)
Чи ми коли звернули увагу, як члени нашого тіла турбуються один за одного?
Ноги ходять не для своєї приємності, а носять усе тіло.
Руки не тільки для себе працюють, а для всього тіла.
І як вони всі співпрацюють! Очі дивляться й показують дорогу, а ноги йдуть. Коли одна рука щось несе й утомиться, друга відразу йде їй на поміч.
А яке співчуття! Ось одна рука вдарилася, друга відразу її хапає, гладить вдарене місце, немов би потішає.
Коли очам загрожує небезпека, руки відразу прикривають очі й приймають удар на себе.
Або чи ви коли зауважили заздрість поміж членами? Ось ви купили нові черевики. Чи руки заздрять ногам, чи нарікають, чому їм не купили рукавичок? Ні, вони мацають черевики, чи вони вигідні будуть для ніг і тішаться й очі дивляться радісно, хоч для них окулярів не купили.
Ось таке взаємовідношення повинно бути й у Христовому Тілі - в Церкві. Якщо є члени, які не мають цих добрих почуттів до інших, то вони, очевидно, штучно причеплені до тіла, і не приросли органічно. Вони чужі для тіла й не мають спільного життя з ним.
Бог у поміч! (Буття 45:3-7)
Поміж віруючими християнами при зверненні до іншого віруючого вживається слово "брат". Але чи всі брати є дійсно братами, а чи більше є таких, що не знають змісту цього слова?
Якось весною вийшла з лопатою на город бідна вдова, котра всю зиму пролежала хвора. А тепер вона змучена, виснажена має скопати города. Виглядає бідна жінка як тінь, а від слабості лопата їй з рук випадає.
Мимо їде в поле двома возами та з трьома плугами багатий чоловік, якого називають братом. Порівнявшись з нещасною вдовою, той "брат" каже до неї: "Боже, помагай!" Отримавши у відповідь: "Дякую! Бог у поміч і вам!" - він поїхав далі.
Кілька хвилин пізніше їде другий, також брат. Подивився на зусилля бідної вдови, похитав головою, спинив коні, в'їхав на двір і, не кажучи нічого, виорав города вдови. Коли ж та зі слізьми почала Йому дякувати, він їй відповів: "Не мені дякуй, а Богові! А коли будеш потребувати якоїсь допомоги, звертайся до мене".
Ось вам два віруючі брати, але один тільки за титулом, а другий правдивий; в одного була мертва віра, а в другого жива; один жив для себе, а другий - для Бога та для Божого діла.
А якими братами ми є з вами: чи правдивими, чи "фальшивими"? На словах тільки, чи Й на ділі?